- Привіт – Голос дівчини переповнювала радість.
- Привіт - Абсолютно без емоцій почула вона у відповідь.
- Як справи? - Аже не так радісно запитала дівчина.
- Та якось так ... - Так само без емоцій відповідав співрозмовник.
- Що сталося? Ти захворів? Тебе сьогодні не було на навчанні, щось трапилося? - З помітною тривогою почала розпитувати дівчина.
– Навіть не знаю, як сказати… – Голос співрозмовника був не змінений.
- Щось серйозне? Говори! – Трохи підвищивши голос вимагала дівчина.
- Я помер… - Так само байдуже відповідав співрозмовник.
- Не смішний жарт, я вже почала переживати… - Образливо сказала дівчина.
- Я і не жартую ... - Складалося враження, що голос співрозмовника непохитний і його інтонацію нічого не здатне змінити.
- Якби ти помер, ми б не розмовляли по телефону... - Дівчина починала злитися.
- Я теж так думав, доки не помер... І потім, подивися на телефон... Швидше за все він вимкнений...
- Але тоді як я тебе чую? У тебе дивні жарти! - Дівчина стримувала себе, що б не закричати на всю вулицю. На її очі почали навертатися сльози.
- У телефону сіла батарейка, коли ти натиснула кнопку виклику і він вимкнувся, а чуєш ти мене, тому що я стою позаду… - голос був таким же беземоційним і навіть холодним.
- Привіт - Абсолютно без емоцій почула вона у відповідь.
- Як справи? - Аже не так радісно запитала дівчина.
- Та якось так ... - Так само без емоцій відповідав співрозмовник.
- Що сталося? Ти захворів? Тебе сьогодні не було на навчанні, щось трапилося? - З помітною тривогою почала розпитувати дівчина.
– Навіть не знаю, як сказати… – Голос співрозмовника був не змінений.
- Щось серйозне? Говори! – Трохи підвищивши голос вимагала дівчина.
- Я помер… - Так само байдуже відповідав співрозмовник.
- Не смішний жарт, я вже почала переживати… - Образливо сказала дівчина.
- Я і не жартую ... - Складалося враження, що голос співрозмовника непохитний і його інтонацію нічого не здатне змінити.
- Якби ти помер, ми б не розмовляли по телефону... - Дівчина починала злитися.
- Я теж так думав, доки не помер... І потім, подивися на телефон... Швидше за все він вимкнений...
- Але тоді як я тебе чую? У тебе дивні жарти! - Дівчина стримувала себе, що б не закричати на всю вулицю. На її очі почали навертатися сльози.
- У телефону сіла батарейка, коли ти натиснула кнопку виклику і він вимкнувся, а чуєш ти мене, тому що я стою позаду… - голос був таким же беземоційним і навіть холодним.
Дівчина різко розвернулась, але їй здавалося, що все відбувається у сповільненій зйомці. Люди, що повільно йдуть, і чітко видні помахи голубів, що пролітають повз. Повільно їдуть машини і добре видно окремі краплі води, що летять з фонтану. Довге волосся дівчини, що повільно розвивалося вітром. Вона бачила все це, і все це було дуже повільно і чітко помітно. І лише один хлопець стояв позаду неї зовсім не рухомо, у своїх улюблених чорних джинсах та шкіряній куртці. На голові його був мотоциклетний шолом, також чорного кольору. Він стояв не рухливо, але при цьому здавався куди реальнішим, ніж світ навколо них, що повільно пересувається.
Дівчина глянула на телефон. Він був справді вимкненим. Світ навколо був таким же повільним. Хлопець зняв шолом і підійшов до дівчини. Погляд, наповнений смутком. Він ще ніколи не був таким сумним як зараз. Дівчина не розуміла, що відбувається.
- Чому все таке повільне? - Єдине, що змогла видавити з себе дівчина, дивлячись у його сумні очі.
– Це я так зробив. Мене бачиш лише ти. – Голос хлопця був таким самим.
- Що це все означає? Що відбувається? - Дівчина була розгублена.
- Подивися, що ти бачиш позаду мене? - Спитав хлопець, таким самим холодним голосом.
– Це я так зробив. Мене бачиш лише ти. – Голос хлопця був таким самим.
- Що це все означає? Що відбувається? - Дівчина була розгублена.
- Подивися, що ти бачиш позаду мене? - Спитав хлопець, таким самим холодним голосом.
Дівчина придивилася і побачила, що на перехресті неподалік аварія.
- О боже мій, це ти? – Зі сльозами на очах спитала дівчина.
- Так, і я прийшов до тебе зараз, щоб вибачитися.
- Вибачитись за що? - Голосом, що зривається, запитала дівчина не в силах стримувати сльози.
- За те, що не зможу бути з тобою. Я їхав зробити тобі пропозицію… - І хлопець дістав із кишені куртки футляр червоного кольору. Він відкрив його, простягнув уперед, і ніжно, зі сльозами на очах, сказав – Я кохаю тебе, виходь за мене.
- Так, і я прийшов до тебе зараз, щоб вибачитися.
- Вибачитись за що? - Голосом, що зривається, запитала дівчина не в силах стримувати сльози.
- За те, що не зможу бути з тобою. Я їхав зробити тобі пропозицію… - І хлопець дістав із кишені куртки футляр червоного кольору. Він відкрив його, простягнув уперед, і ніжно, зі сльозами на очах, сказав – Я кохаю тебе, виходь за мене.
Дівчина розплакалася не в змозі більше стримувати емоції. Впавши на коліна, вона затуляла обличчя руками і плакала. Плакала так, як ніколи ще не плакала.
- Я згодна - підводячи голову, сказала дівчина.
Хлопець присів поряд з нею, посміхнувся і простяг дівчині футляр із кільцем.
- Тоді пообіцяй мені одну річ, не зациклюйся на цьому, і живи далі.
- Я постараюся – вся у сльозах, беручи обручку, пообіцяла дівчина.
- От і добре – хлопець усміхнувся і почав розчинятися у повітрі. Футляр із кільцем у руках дівчини теж почав зникати. Світ навколо став прискорюватися і за мить прийняв свій колишній стан. Дівчина, вся в сльозах не могла знайти в собі сили, щоб піднятися. Вона так і сиділа на тротуарі, не в силах стримати емоції.
- Я постараюся – вся у сльозах, беручи обручку, пообіцяла дівчина.
- От і добре – хлопець усміхнувся і почав розчинятися у повітрі. Футляр із кільцем у руках дівчини теж почав зникати. Світ навколо став прискорюватися і за мить прийняв свій колишній стан. Дівчина, вся в сльозах не могла знайти в собі сили, щоб піднятися. Вона так і сиділа на тротуарі, не в силах стримати емоції.
Кінець 2012 року.
