День, ніч, день, ще одна ніч... Життя...
- Чоловіче, ви мені не допоможете?
- Так, звичайно.
- Дякую. Скажіть, ми ще зустрінемося?
- Якщо ви цього дуже хочете, обов'язково.
Дівчина сором'язливо посміхнулася, кивнула головою і зайшла до квартири.
- Якщо ви цього хочете ... - повторив про себе чоловік, стоячи перед зачиненими дверима, потім розвернувся і пішов. Пройшовши пару дворів, він зайшов в інший, такий самий багатоповерховий будинок.
- Світ... Суцільний хаос... - думав чоловік, стоячи на балконі 14 поверху, поливаючи квіти і попиваючи каву...
- Світу потрібен дощ - поливши останню квітку, промовив він.
- Але тільки не рівномірний, - почув він голос за спиною.
- Ти тут?
- Ну, а де мені ще бути?
- Не знаю, може робити щось підле... - Єхидно промовив чоловік, повертаючись до співрозмовника.
- Як смішно ... - Огризнувся той - Ну так що, дощ робити будемо?
- Так, брате... - чоловік поставив лійку і чашку, витягнув руки вперед, і повернув долоні одну до одної. Між ними з'явилася земна куля, навколо якої почали формуватися дощові хмари. Співрозмовник підійшов до кулі, і став пальцями водити по ній змінюючи розташування та щільність хмар.
- Ти вирішив у Африці зробити дощ?
- А хай помучаються від тропічного шторму... - з усмішкою відповів брат.
- Що ж, гаразд, ти закінчив? – невдоволено спитав чоловік.
- Так, можеш пускати дощ.
- Добре – і куля між долонями зникла. За кілька хвилин небо стало затягуватися хмарами.
- Добре… - ледве чутно протягнув чоловік, і сів на стілець у дальньому кутку балкона, у самій гущавині квітів, дивлячись у вікно.
- Як ти можеш дивитись на нього? – скривившись, спитав його співрозмовник і вийшов.
- Ти куди? – напружено спитав чоловік.
- Пити пиво... - огризнувся той.
- Принеси мені – безсило попросив чоловік.
- Оу, це щось нове... - гукнув із кухні співрозмовник.
За кілька хвилин обидва брати сиділи на балконі і пили пиво.
- Ех, раніше воно було краще... Творіння людини... Прогрес його знедушив... - сумно промовив чоловік.
- Ну що зробити? Потреби… – спокійно відповів співрозмовник, роблячи ковток.
- Раніше люди не знали їх у такій кількості, це все ти зробив... - розлючено заперечив чоловік.
- Так, але ти теж відзначився... Хто подав їм ідею захисту природи? – з усмішкою спитав співрозмовник.
- Це було необхідно... - роблячи ковток, сказав чоловік. - Люди про щось мріють, коли лягають спати, думають, що буде завтра, згадують що було сьогодні, а я просто лягаю, і не думаю ні про що...
- І давно так у тебе? – здивовано спитав співрозмовник.
- Років 200... - дивлячись у вікно на дощ, відповів чоловік.
- Ого... Так зміни щось, ти ж всемогутній, зроби так, щоб було цікаво...
- Так, але якщо почну діяти я, то почнеш і ти... Робити щось дрібне, немає жодного сенсу, а якщо я робитиму щось масштабне, то ти теж відзначишся, і світ, по суті, нічим не зміниться...
- А як же та дівчина, якій ти сьогодні допомагав? Ти їй пообіцяв зустрітися... – єхидно нагадав співрозмовник, роблячи кілька ковтків.
- Не хвилюйся, нічого не станеться, адже ми з тобою не можемо закохатися, ми одне ціле... - чоловік сьорбнув пива.
- Тож тобі зовсім не цікаво, що буде далі?
- Ні...Все надто швидко стало відбуватися... Раніше років триста тому було набагато цікавіше жити, а зараз я просто спостерігаю... Мені вже не хочеться нічого для них робити... - сумно відповів чоловік.
- Може це через те, що віруючих у тебе поменшало? - Зробивши пару ковтків пива, запитав співрозмовник.
- Ні... Адже я можу робити щось не тільки для людей, а й для самого себе... Я міг би захищати звірів, чи наш витвір...
- Ти про цю планету? - Після тривалої паузи спитав співрозмовник.
- Так - відпивши трохи, відповів чоловік.
- Але чому ти нічого не робиш?
- Я не бачу сенсу... Нехай усе йде як є.
- Що ж, тоді ми чекаємо на чергове падіння великої цивілізації... - задумливо промовив співрозмовник.
- Це не велика... Єгипет був великим, Перси, Троя... А зараз... - дивлячись на співрозмовника, відповів чоловік.
- Гаразд, тоді я щось робитиму, тому що на мої дії, у тебе повинні бути дії у відповідь, такий закон... - спокійно сказав співрозмовник.
- Шкода, але так...
- До речі, років через десять треба буде міняти місце проживання... Де ми ще не були? – роблячи ковток, спитав співрозмовник.
- У сучасному світі ми багато де не були... Та багато де й не хочеться бути...
- Та влаштуй ти їм кінець світу! - не витримав і зірвався на крик співрозмовник.
- Не хочу, я просто спостерігаю, я вже нічого не хочу... - чоловік сьорбнув пива, і розчинився в повітрі. Порожня пляшка впала на підлогу і закотилася під стілець.
- Теж мені, знайшовся тут... - сказав співрозмовник, підвівся, визирнув у вікно на не сильний дощ, махнув рукою, і дощ почав повільно стихати...
- Світ... Він ніколи не буде таким, як ти хочеш... - допиваючи пиво, сказав співрозмовник.

Кінець 2010 року.