- Ну, привіт, чого тобі? - Сказав молодий хлопець, сидячи на балконі 11-го поверху, і потягуючи пиво.
- Це ти так вітаєш свою тінь? - відгукнувся плоский силует, сідаючи на стілець поруч, і потроху набуваючи об'ємних обрисів.
- А чого ти хотіла, ти ж просто тінь... - із сарказмом відповів хлопець дивлячись кудись у далечінь.
- Знаєш, коли ми укладали контракт, ти мені здавався розумнішим - абсолютно рівним тоном відповіла тінь, яка вже була повністю об'ємною та відчутною.
- Коли ми укладали контакт, ти нічого не говорила про побічні ефекти! - з силою поставивши недопиту пляшку на журнальний столик, хлопець повернувся до тіні і окинув її гнівним поглядом.
- Ти так хотів стати невидимим, що навіть не спитав мене про це – взявши цю ж пляшку спокійно відповіла тінь.
- Це твоє виправдання? Добре влаштувалася... Давай розривати контракт!
- Вибач, це неможливо...
– Що? Але як? Мені тепер все життя бути невидимим і спілкуватися тільки з тобою, бо тільки ти можеш мене бачити? - у голосі хлопця лунав розпач і страх, він підвівся з крісла, підійшов до вікна, сперся ліктями об підвіконня і сховав обличчя в долоні.
- А ти що думав, що станеш невидимим, коли захочеш? Так ось не з тією силою ти контракт уклав! Я тепер така сама вільна, як і ти, і можу зникати на дні, тижні, місяці. Чи ти вважаєш, що мені нема чим зайнятися, раз я тінь? - З презирством відповіла тінь, поставивши порожню пляшку на столик.
Хлопець розгублено подивився на свій об'ємний чорний силует, що сидів на стільці, і кудись дивився в його напрямку. Він не міг зрозуміти куди точно дивиться тінь, тому що вона не мала зіниць. Вона була точною копією, але абсолютно чорною. Тільки голос вирізнявся.
- Але ж ми можемо якось домовитись? Наприклад, тиждень я видимий і ти завжди зі мною, а тиждень ти десь і я не видимий... - почав було відчайдушно і з явним переживанням пропонувати хлопець.
- Ні - перервала його тінь - ти звільнив мене, і я не маю наміру виконувати забаганки істоти, яка без мене прожити не може... - з презирством і грубо сказала тінь.
- Сука - схопивши мармурову попільничку з підвіконня, вигукнув хлопець кидаючи її в тінь, але її там уже не було, вона розчинилася темним туманом по балкону.
- Я і не потребую твого схвалення - пролунав голос з нізвідки, і туман повністю зник.
Початок 2015 року.
