Я пам'ятаю цей чудовий, туманний, похмурий осінній день. Хтось може сказати, що таке поєднання чудовим назвати важко, але це було чудово, коли з білястого, густого туману виринають яскраво помаранчеві осінні дерева,і через відсутність сонця здається, що вони самі світяться і випромінюють тепло.
Але цей день запам'ятався мені не лише цим. Я їхав у поїзді з передмістя до центру, на роботу, і на одній із зупинок у вагон зайшла дівчина. І начебто нічим не примітна, молода дівчина, у темній куртці та джинсах з катаною на спині. Побачити у нас у місті людей із катаною на вулицях не рідкість, адже наше місто є центром світової культури бойових мистецтв самураїв та деяким катанам, які можна зустріти на вулиці, може бути кілька сотень років, бо їх передають від покоління до покоління. Але ця дівчина мала незвичайну катану. Точніше незвичайна була сая, ну або простіше кажучи - піхви*. Вони були яскраво, сліпуче білими, з безліччю красиво, чітко промальованих фіолетових метеликів.
Під деякими кутами здавалося, що метеликів на сайї набагато більше, ніж самого білого тла. І така катана виділялася на тлі її непоказного одягу. Мені стало дуже цікаво, я швидко подзвонив на роботу і з глибокими вибаченнями сказав, що мені потрібен відгул на сьогодні, який я подвійно відпрацюю через несподіванку. На роботі не довго думаючи погодилися. Грубо кажучи я пожертвував двома вихідними, щоб простежити за цією дівчиною.
Так як я не навчався бойовим мистецтвам і ніколи не практикував стеження, поводитися природно і непомітно було вкрай складно. Кілька разів я навіть втрачав дівчину з поля зору, але білі піхви швидко привертали мою увагу. Я пішов за дівчиною аж до старого міста, центральної частини міста, яку максимально намагаються зберегти в тому історичному вигляді, в якому вона є, тож тут не можна побачити трамваї та поїзди. Зрідка можна натрапити на вказівник метро. Електрика звичайно ж у старому місті була, але це намагалися ретельно приховувати, тому всі ліхтарі були стилізовані під старовину, а дротів, що висять від стовпа до стовпа, не було.
Вести стеження у старому місті стало ще важче, але мені пощастило, коли дівчина повернула до станції метро, і я змішався з натовпом. У метро ми їхали довго, доїхавши до околиці міста, де були переважно приватні будинки та храми. Тут мені стало дуже важко і кілька разів дівчина косилася в мій бік, повертаючи за черговий кут звивистих доріг між будинками. У результаті вона вивела мене до старого храму на горі, з якого було видно всю околицю міста в одну строну і прекрасний вид на іншу строну гори.
Здавалося, що верхівка гори плаває у хмарах, настільки густий туман був над полями. Землі не було видно, і лише зрідка високі дерева виглядали в морі білястого холоду. Поки я оглядав цю красу, дівчина увійшла до храму. Я не став іти за нею, а влаштувався біля одного з вікон храму, через яке було чудово видно, що відбувається всередині. Храм складався з одного великого приміщення, в якому був один вхід і одна статую біля дальньої стіни проти входу.
Дівчина підійшла до статуї, сіла перед нею навколішки, запалила ароматичну паличку і поклала катану перед собою. Я неодноразово бачив, як це роблять різні люди, налаштовуючись перед боєм чи тренуванням, але інтерес від цього в мене не зник. Просидівши так кілька хвилин, дівчина взяла катану, встала, і не дістаючи її з піхов зробив кілька помахів та випадів.
Те, що сталося далі, довго не вкладалося в мене в голові. Зробивши ще пару випадів і помахів, піхви почали випромінювати світло, не яскраве, але помітне неозброєним поглядом. Метелики на піхвах стали буквально оживати, і злітати, залишаючи тільки біле тло, що світиться. Коли всі метелики злетіли з піхов і почали кружляти навколо дівчини, світло стало яскравішим, і ставало яскравіше з кожною миттю. Незабаром я вже нічого не міг роздивитися через яскравість, а коли світло зникло, дівчина стояла в самурайських обладунках такого ж яскраво білого кольору з фіолетовими вставками. Катана була оголена. Це було чудове видовище. Метелики нікуди не полетіли, і коли дівчина робила черговий випад чи помах, начебто були її тінню, пурхаючи за нею.
Я не знаю, скільки часу я стояв і спостерігав за цим чудовим видовищем, але в якийсь момент метеликів стало набагато більше, вони оточили дівчину так, що її зовсім не було видно, а коли розлетілися, то її вже не було.
Після цього я неодноразово приїжджав до храму, але ніколи нікого там не заставав. І лише одного разу, у такий самий похмурий, туманний день, у храмі була запалена ароматична паличка і літали кілька фіолетових метеликів.
Кінець 2013 року.
*Пі́хви — футляр для клинкової холодної зброї: шаблі, кинджала, меча тощо. Часний випадок "сая" — японській термін футляру для зброї.
