Життя… Ми на нього скаржимося, ми їм хвалимося, але ми ніколи не замислювалися, що у всіх наших бідах винні ми самі, а не наше життя… Ми просто його не слухаємо…

- Слухай, життя, скільки тобі років? - спитав хлопець вісімнадцяти років у білястої, напівпрозорої хмари, що висить поруч з ним.

- Я вже не вважаю, це дуже багато - пролунав голос із хмари.

– А що було до нас? - дивлячись униз, сидячи на парапеті даху хмарочоса, продовжував розпитувати хлопець.

- Почитай історію, там усе записано з початку часу – неохоче відповіла хмара.

- Але там описано лише те, що відбувалося з людством, з моменту його появи, а не те, що було до нас, і не написано, звідки з'явилися ви… - у голосі хлопця проскочили нотки смутку та розпачу.

- Ми з'явилися тоді ж, коли і ви, і не знаємо, хто нас створив і як це сталося... - задумливо відповів його співрозмовник.

- Але ви безсмертні, а ми ні, це не справедливо… - мрійливо дорікнув своєму співрозмовнику хлопець.

– Зате ви можете міняти коло свого спілкування, а ми ні. Якщо ми вибрали людину, то ми будемо з нею до кінця її життя, хочемо ми того чи ні.

Неоднозначність цієї відповіді змусила замислитися обох співрозмовників на кілька хвилин.

– А як відбувається цей вибір? – руйнуючи тишу, спитав хлопець.

- Коли хтось помирає, його життя стає вільним, і пов'язується з усіма вільними життями, потрапляючи до якогось спільного розуму. Там ми ділимося досвідом, який накопичили за час життя людини, з якою були. Там само і відбувається рішення, до якого немовляти бути приставленим. Буває так, що життя прив'язується до однієї сім'ї та переходить від одного члена сім'ї до іншого через кілька поколінь. Вибір людини, з якою буде життя, добровільний. Загалом, це важко пояснити.

- А як бути зі збільшенням чисельності населення?

- Якщо людей стає більше, ніж вільних життів, то ми всі поєднавши свій досвід, зароджуємо нове життя, з усіма нашими знаннями.

- А тебе також зародили?

- Ні, я одна з перших і неодноразово брала участь у створенні нового життя.

- А поділ по особистостях чи статі у вас є?

- Коли ми в загальному розумі, ні, а коли ми з людиною, то особистість ми безумовно маємо, а статеві ознаки нам просто не потрібні. Сам посуди, навіщо вони напівпрозорій істоті, яка може побажанню набувати будь-яких візуальних форм…

- Дуже цікаво. - Дивлячись на зірки і розмірковуючи над раніше почутим, простяг хлопець - А як бути, коли життів стає більше ніж людей? Ну ось, наприклад, велика епідемія, коли вимерло половина планети.

- У цьому випадку просто життя буде вільним дещо довше ніж зазвичай, от і все. Правда були випадки, коли життя відмовлялося існувати після побаченого з людиною, і просто розчинялася в загальному розумі.

- Суїцид?

- Так, але ми інакше ставимося до смерті, ніж ви.

- Ну так ... Чому ми раніше з тобою так не розмовляли? – з тугою у голосі помітив хлопець.

- Раніше тебе не цікавило все це, та й взагалі ти мене мало слухав.

- Вибач… - опустивши голову, і дивлячись на свої ноги, але дуже щиро вимовив він.

- Та нехай, на відміну від деяких, ти набагато усвідомленіший – усміхнувся йому співрозмовник, який уже давно набув форми людини, і сидів поряд на парапеті.

- Дякую – усміхнувся у відповідь хлопець - тепер я прислухатимуся до тебе, життя!

 

Кінець 2013 року.