Лише одного разу я бачив її, але запам'ятав на все життя. Дівчина з кофтою зоряного неба... Мені було шість років, коли вона врятувала мене з-під коліс автомобіля... Яскраво, яскраво руде волосся... Довге... Здається воно могло дістати до колін, якби вітер не розвивав його... Тонкі, ніжні руки, і довгі ноги... Яскраво зелені очі... Вона ніби була не з цього світу, і дивилася здається не на тебе, а прямо тобі в душу, крізь акуратні прямокутні окуляри... На ній були короткі джинсові шорти... Кеди з різнокольоровими шнурками, і кофта... Кофта зоряного неба, так я її потім називав... Звичайна біла толстовка з блискавкою, але всередині вона виглядала як безкрає, чисте нічне небо, усипане тисячами зірок, і здавалося, що вони навіть мерехтіли...

Я точно не пам'ятаю, як все сталося, але це було настільки швидко, що мені здалося, ніби вона нас телепортувала звідти… Дитяче враження… Але я точно пам'ятаю, що вона підбігла до мене, і не зупиняючись, підхопила з дороги і сховала моє обличчя під кофту… Сховала мене в зірках… Мені було так добре і зовсім не страшно… Я просто розглядав зірки, а наступного моменту я вже стояв на тротуарі, сам, засліплений яскравим сонячним світлом, що відбилося від лобового скла машини… Машини, яка мала збити мене…

Цього ніхто не бачив... Здається навіть сам водій нічого не помітив... На вулиці було без людно, а ті небагато перехожих, які все ж були там у цей момент, як за чиїмось наказом, дивилися в інші сторони, але не на перехрестя...

З того часу минуло вже двадцять років. Я вже виріс, здобув вищу освіту і влаштувався на роботу, але весь цей час я сподівався знову її зустріти... Коли я став досить дорослим, щоб адекватно розцінювати правдивість інформації в інтернеті, я почав шукати... Я розумів, що такі речі, як порятунок дітей чи щось таке за участю дівчини, яку ніхто не помічав, та й самої події теж, навряд чи потраплять у вечірні новини, тому інтернет був моєю єдиною надією хоч щось дізнатися... І я дізнавався... Неодноразово я потрапляв на форуми, де розповідали схожі історії порятунку чи то від машини, чи то від падіння чогось важкого зверху, але ніхто не вірив цим історіям… Більшість просто сміялися, кажучи, мовляв припиняй пити, інші ж просто розцінювали це як спосіб привернути до себе уваги... Я ніколи і нікому не розповідав про те, що трапилося, але я продовжував шукати знаходячи все нові і нові історії...

Їх писали люди з різних країн по всьому світу… Благо робота перекладача та знання п'яти іноземних мов допомагало зрозуміти більшу частину цих історій… Хтось із особливо вмілих малював свою рятівницю… Хто олівцями, хто фарбами, хто за допомогою комп'ютера, але всі малюнки були схожі один на одного як і історії, за винятком одного… Ніхто не згадав про кофту зоряного неба… Незважаючи на те, що в кожній історії були відмінності з попередньою, але всіх їх поєднувала відсутність кофти… Але я знаю, це була вона… Я був у цьому певен…

Витративши трохи зусиль, я склав хронологію подій, виходячи з історій, і ще раз переконався в нереальності її здібностей… Порятунки відбувалися по всьому світу з таким малим інтервалом часу, що навіть на літаку не встигнути… У голові не вкладалося… Може, це не вона, може їх кілька, може… Може… Може…. Мене мучили сумніви, але я відмовлявся вірити в це… Я хотів ще раз її побачити… І я побачив…

Це було на тому ж перехресті, у такий самий ясний сонячний день, чекаючи зеленого сигналу світлофора для пішоходів. Я стояв на тому ж боці, де й того разу після порятунку, а вона стояла на протилежному боці. Анітрохи не змінилася, з таким же довгим волоссям, яке й цього разу розвивав вітер, і дивилася на мене крізь акуратні прямокутні окуляри своїми зеленими очима... Я боявся відвести очі, щоб вона раптом не зникла... Я навіть не моргав...

Її кофта була застебнута, незважаючи на досить теплу погоду, але я знав, ця та сама кофта… І ось спалахнув зелений сигнал і люди почали переходити через дорогу, а я боявся поворухнутися… Пересиливши свій ступор, я пішов їй на зустріч і на середині переходу ми зрівнялися... Вона так само не зводила з мене очей...

- Я знову тебе зустрів, дівчино з кофтою зоряного неба…

- Як дивно, ти єдиний, хто це запам'ятав...

Після цієї фрази вона дуже приємно посміхнулася злегка нахиливши голову вбік, начебто придивляючись, чи немає в мені чогось незвичайного, потім простягла мені руку долонею вниз, ніби запрошуючи піти з нею… Я не роздумуючи взяв її руку і ми зникли. І як минулого разу на це місце, де секунду тому стояло двоє людей, ніхто не дивився… Після цього я багато чого дізнався, і багато зробив, але головне, що відтепер я завжди був з нею поряд… З дівчиною з кофтою зоряного неба…

Середина 2013 року.